Мне себя почти уже не жалко,
Я таков, как мой неловкий крест.
И моя терновая закалка
Представляет некий интерес.
В дни, когда я весь отравлен ядом,
Наблюдаю грань моей души,
Зная, что бываю очень слабым,
Ведь излом открыт мне изнутри.
Я тогда таков, как есть наружу -
Неспокойный, острый, как струна,
Лопнуть я готов в тот миг, напружен
От причины быстрой, как искра.
От любого сказанного слова,
От любой неловкости смешной,
А за мной, как приговор сурово
Разгорается жестокий бой.
Этот бой начался постепенно
Очень много дней тому назад,
Он как тень, что падает на стену
И к себе приковывает взгляд.
Если дать сраженью разгореться,
То поразбиваешь все горшки,
И потом уж никуда не деться
От всепожирающей тоски.
Но как охраняющий основы,
Соберу все силы, не скажу
Я свое воинственное слово,
И тем самым душу сохраню.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
